Виховна година

«Відзначення Дня визволення м. Нікополя від німецько-фашистських загарбників 08 лютого»

Мета: виховна година спрямована на формування стійкості й мужності, відваги у підростаючого покоління з використанням документів, листів, звукозаписів, перегляду кінохронік, хронологічних, публіцистичних,  художніх творів.

Внесок нікопольців у перемогу над фашизмом

Дру́га світова́ війна́ — наймасштабніша світова війнав історії людства

Датою початку війни прийнято вважати 1 вересня 1939 року, коли Німеччинарозпочала окупаціюПольщі, до якої 17 вересня долучився Радянський Союз. Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині через два дні, що дозволяє вважати початком світової війни саме цю дату.

22 червня1941 року рано вранці Німеччина за підтримки своїх союзників — Італії, Угорщини, Румунії, та Словаччини — раптово і без попередження напала на СРСР. Почалася Німецько-радянська війна, яку у радянській та сучасній російській історіографії називають Великою Вітчизняною Війною.

У перші дні війни з Нікополя вирушили на фронт понад 1600 людей. Коли фронт наблизився до берегів Дніпра , почалася евакуація промислових підприємств і установ в східні райони країни. Металурги Південнотрубного заводу протягом тижня демонтували прокатне обладнання і вивезли його в місто Первоуральск. Туди ж виїхали з родинами багато робітники, інженери і техніки. У серпні 1941 року в селище Біла Холуніца Кіровської області був евакуйований завод будівельних машин ім. В. І. Леніна. У 45 кілометрах від найближчої залізничної гілки , в умовах бездоріжжя і браку транспортних засобів , його колектив за допомогою місцевого населення зумів налагодити роботу і став випускати продукцію для фронту.

Пам'ятник Гармата на набережній на честь визволення міста від німецько - фашистських загарбників 17 серпня 1941 фашистські війська захопили Нікополь. Тоді ж у місті було сформовано два партизанських загони, згодом надавали серйозний опір німецьким окупантам. Спочатку загальна чисельність загонів становила 83 людини , а до осені 1941 року в них налічувалося вже понад 700 осіб , що робило на той час Нікопольський район основним місцем зосередження партизанських сил південних областей УРСР. Особливо партизанські загони Нікополя відзначилися 9 жовтня 1941 в районі села Грушевий Кут при спробі батальйону СС форсувати річку Скарбної. Після важкого восьмигодинного бою, з втратою більше 120 німецьких солдатів і офіцерів, ворог відступив.

Кожен з нас має пам’ятати тих співвітчизників, які своїм потом і кров’ю здобули для нас, прийдешнього покоління, мирне небо над головою. Це були мужні та відважні люди, що допомогли своїй державі здобути перемогу. Їх вклад – безцінне, їх імена – викарбовано у  вічності!

ТАРАН

Член КПРС з 1942 року.

У Радянській Армії з 1937 року. У 1938 році закінчив військово-авіаційну школу льотчиків. Брав участь в радянсько-фінської війни. У червні 1941 року був лейтенантом. У ході війни був командиром ланки, заступником командира і командиром ескадрильї 5-го гвардійського авіаполку дальньої дії. З квітня 1945 року був командиром 240-го гвардійського бомбардувального авіаполку.

Відзначився в нанесенні бомбових ударів по об'єктах противника на Таманському півострові, у Кримута Донбасі, брав участь в Берлінській операції. Здійснив 386 бойових вильотів, знищивши багато живої сили й бойової техніки супротивника.

Після війни перебував на командних і штабних посадах Міністерства оборони СРСР. У 1958 році закінчив Військову академію Генштабу.Має нагороди.

БАБАК

Народився 26 липня 1919 р. в селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Нікопольського районуДніпропетровської області), УНР, у сім'ї селянина. Українець.Закінчив Запорізький педагогічний інституті одночасно аероклуб. Працював вчителем хімії та біології.

У квітні 1942 р. Бабак закінчив Сталінградську військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, Льотчики полку воювали тоді на Як-1, виконуючи завдання з прикриття наземних військ, супроводу та штурмівки. Поступово відступаючи на схід, полк брав участь у боях на Південному, Північно-Кавказькому, Закавказькомуфронтах. У цих боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109.

У бою над озером Молочне на очах сотень воїнів наземних військ четвірка Бабака протягом хвилини збила чотири Ме-109

Іван Ілліч потрапив у полон. Ведений не зміг зорієнтуватися, і, незважаючи на інтенсивні пошуки і особистий контроль маршала Конєва, не знайшли навіть літака, що впав.

Упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.

У полоні Іван Бабак пробув до кінця війни. Завдяки довгим зусиллям Олександра Покришкіна, він був знайдений в одному з таборів для інтернованих, де колишні військовополонені проходили перевірку, звільнений і відправлений у полк.

БРИЛЬ

У роки війни Микола Бриль був зв'язківцем

Він був командиром відділення 8-ої окремої гвардійської роти зв'язку 5-ої гвардійської стрілецької дивізії. У морозну зиму, в заметіль і ожеледь, у весняне або осіннє бездоріжжя забезпечував Бриль із своїми солдатами безперебійний зв'язок командування дивізії з частинами, підрозділами.

ГОНЧАР

До 1941 року він жив у Нікополі, в сім'ї рідних, вчився в середній школі, потім працював на Південнотрубному заводі. У 1941 році призваний в армію Іван Гончар був зачислений до військового авіаційного училища, закінчив його і в званні молодшого лейтенанта прибув на фронт. Льотчик-винищувач, він супроводжував бомбардувальники, прикривав наші війська.

Почавши перші бойові вильоти з ударів по німецькому угрупуванню під Сталінградом, Іван Гончар дійшов до Берліна і брав участь в розгромі фашистського звіра в його власному лігві. За цей час він громив гітлерівських бандитів в Донбасі, при звільненні рідної Дніпропетровщини, в небі Молдавії, Польщі, Німеччини, проявляючи при цьому неабияку мужність і героїзм.

ГУДЗЬ

Гудзь Порфирій Мартинович - командир 8-ої стрілецької дивізії 13-ої армії Центрального фронту, полковник.
Народився 23 лютого 1902 року в с. Олександрівка в сім'ї вчителя. Українець. Член ВКП(б) з 1929 року. У 1917 році закінчив Маріупольську вчительську семінарію, але поступив працювати на Бахмутські соляні шахти коногоном. У Червоній Армії з лютого 1918 року.

КОНЦЕВИЙ

Концевий Зиновій Абрамович - начальник інженерних військ 60-ої армії Центрального фронту, полковник. Народився 12 (25) липня 1903 року в м. Нікополь Катеринославскої губернії (нині Дніпропетровська обл.) в сім'ї службовця. Освіта неповна середня. Працював взуттєвиком в Херсон

У Червоній Армії з 1920 року  Під безпосереднім керівництвом полковника Концевого З.А. було своєчасно наведено чотири наплавні мости, що дозволило швидко почати переправу військ, транспорту і артилерії на плацдарм

МЕЛЕШКО

Ранньою весною 1942 року, коли в степах ще лежав сніг, на одному з аеродромів Західного фронту приземлилася група двомоторних нічних бомбардувальників. Командиром одного був Олег Іванович Мелешко, колишній електрозварник Нікопольського Південнотрубного заводу.

Тільки наші літаки перевалили лінію фронту, по ним ударили фашистські зенітки. Командир екіпажа Мелешко вирішив перехитрити супротивника. На приглушених моторах він повів машину на зниження, підходячи до ворожого угрупування із заходу. Маневр вдався.

ПУТЬКО

Микола Путько - колишній фрезерувальник заводу імені В.И. Леніна в м. Нікополі - ще в юності мріяв стати льотчиком. У 1939 році він разом з декількома товаришами по роботі поступив у військове авіаційне училище.

ВИЗВОЛЕННЯ

Окупація Нікополя протривала два з половиною роки. 8 лютого 1944 року спільними зусиллями 3-го і 4 -го Українських фронтів Нікополь був повністю звільнений від німецько -фашистських загарбників. У цей день Москва салютувала визволителям міста 12 залпами з 124 гармат. Близько півтори тисячі радянських солдатів , які віддали життя за звільнення Нікополя , поховані в братських могилах міста . А в день 30 -річчя перемоги , 9 травня 1975 року народження, в місті було відкрито меморіальний комплекс , навіки відобразив подвиг визволителів , 19 -метровий обеліск у підніжжя якого горить Вічний вогонь.

У лавах Червоної Армії на всіх фронтах війни боролися більше 8 тис. нікопольчан , половина з яких загинули. Понад 5 тис. були нагороджені бойовими орденами і медалями. За героїзм , проявлений у боях з німецько -фашистськими загарбниками , 24 нікопольця були удостоєні звання Герой Радянського Союзу , а льотчик П. А. Таран удостоєний цього звання двічі.

Україно

Україно моя – рідний сонячний край.

Україно моя – синіх весен розмай.

За високу красу і твій радісний сміх

Умирали бійці на просторах твоїх.

На жорстоких фронтах у запеклім бою

Відстояв наш народ Україну свою.

У безмежних степах спочивають сини,

Обелісків ліси стережуть їхні сни.

Кумачево цвіте сонцесяйна весна,

Не забудем повік дорогі імена.

І тектиме з небес у Дніпро зорепад

Орденами живих і полеглих солдат.

                                    Аліса Кісіль

                     (Нікопольська поетеса)

Бахірєв Володимир Миколайович

Народився в 1923 році у с. Мала М'ясиха Горьківської обл. Закінчив Рязанське піхотне училище у 1941 році. Учасник Великої Вітчизняної війни з грудня 1941 року. В лютому 1944 року капітан В.М. Бахірєв при ліквідації Нікопольського плацдарму з групою бійців форсував р. Дніпро в районі с. Грушовий Кут (нині с. Ленінське, Апостолівський район) і утримував плацдарм, чим забезпечив переправу полку. При форсуванні р. Скарбна ворог кількістю 250 чоловік намагався зайти в тил радянських частин, які переправлялися. Капітан В.М. Бахірєв з 20 бійцями став заслоном на шляху атакуючого ворога. Коли загинули всі бійці, оточений німцями В.М. Бахірєв, останньою гранатою підірвав себе і ворожих солдат, які намагалися взяти його в полон живим. Це сталося 9 лютого 1944 року. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 3.06.1944 року посмертно. Захоронений у с. Ленінське Апостолівського району.

Корбут Петро Юліанович

Народився 29.09.1908 року у м. Пінську Брестської обл. Службу в лавах Червоної Армії почав у 1931 році. Закінчив Орловську танкову школу, у діючій армії з червня 1941 року. Командир 37-ї танкової бригади, 5-ї ударної армії, 4-го Українського фронту полковник Петро Юліанович Корбут уміло організував прорив міцно укріпленої оборони супротивника при ліквідації Нікопольського плацдарму німців. Його бригада прорвала дві лінії оборони на глибину до 10 кілометрів. За відмінні дії 37-ма бригада була удостоєна почесного найменування – Нікопольська. В бою Петро Юліанович Корбут був поранений і контужений, але до останньої хвилини керував діями танкістів. Помер від ран. Захоронений у м. Мелітополі.

Красуцький Євген Іванович

Народився у 1918 році у Петрограді. Працював електриком у трамвайному депо. У діючій армії з червня 1941 року. Командир батальйону 1008-го стрілецького полку 266-ї стрілецької дивізії. Капітан Євген Іванович Красуцький з групою бійців першим 8 лютого 1944 року переправився через р. Дніпро, організував переправу батальйону, який першим зайшов у місто Нікополь, сприяв переправі всього полку і частини 266-ї стрілецької дивізії. 14 лютого Євген Іванович Красуцький був тяжко поранений. Помер 17.03.1944 року. Звання Героя Радянського Союзу присвоєне 19.03.1944 року.

Тож, пам’ятаймо ці славетні імена, пронесемо й передамо їх нащадкам навіки!!!