Книги нас оточують скрізь: і вдома, і в школі, і в бібліотеці... Здається, що вони існували завжди. Але цікаво, що було тоді, коли на світі ще й гадки про книжки не мали?

...Побачила древня людина, який чудовий довкола неї світ — і склала про це пісню. Проспівала й одразу ж забула її. І дуже шкода тієї забутої пісні, бо вона була найпершою і, мабуть, гарною.

Потім людина побачила стадо диких биків — бізонів і порахувала їх. Зраділа, що зуміла полічити, і позначила на землі кількість цих тварин. Ллє тут повіяв вітер і зітер ті позначки.

І тоді людина збагнула, що треба навчитися записувати побачене й придумане так, щоб воно залишалось надовго і щоб про нього могли дізнатися інші.

Люди пробували писати на різних матеріалах. Чудовим матеріалом виявилась глина. З неї можна виліпити будь-яку фігурку, посуд, навіть дім збудувати А ще з глини можна зробити таблички і на них записувати важливі відомості. Та от біда: глина тріскається на сонці, кришиться. Та й незручно носити за собою весь час такі таблички...

На чому тільки не пробували писати наші далекі предки! І на корі — березовому лубі, і на тканині — шовкові, і на залізних пластинах, і навіть на пальмовому листі — папірусі. В Єгипті, на берегах Нілу, це листя нарізали тонкими смужками, склеювали, висушували, скручували в сувої і брали з собою в далекі подорожі.

Справді, пальмове листя виявилось зручним матеріалом для письма, але ж пальми ростуть не скрізь... І люди винайшли пергамент — дуже тонку, спеціально вичинену і відбілену шкіру тварин. Ось тоді вперше й народилося таке диво, як книги. Вони старанно писалися від руки, прикрашалися різними малюнками. Обкладинку виготовляли з дерев’яної дошки, обтягнутої товстою шкірою, оздоблювали її дорогоцінним камінням золотою застібкою. Та коштували книги дуже дорого: за одну книгу можна було виміняти череду корів або табун коней. Зрозуміло, що такі дорогі книги могли бути лише у дуже багатих людей. А потрібні вони були не лише багатіям, адже знання необхідні всім. Як же зробити книгу дешевшою, доступнішою?

Треба було навчитися робити книги швидко, акуратно і у великих кількостях.

І ось у XVI столітті першодрукар Іван Федоров зумів освоїти слов’янське книгодрукування і випустив у світ першу тисячу однакових книг. Але тут виникло ще одне завдання: мало видавати книги — потрібно ще й навчити людей грамоти. І ось Іван Федоров видав у Львові першу слов’янську азбуку, а пізніше — граматику та інші підручники. Так почало поширюватися книжне знання.

Ну, а як же люди винайшли папір? Та можна сказати, що випадково. Засипали у мукомолку паростки бамбука — того самого, що з нього вудочки роблять, — перетерли їх, додали клею і одержане тісто притиснули пласким каменем. Потім камінь підняли, лист просушили і так, зовсім несподівано для себе, побачили, що одержали нову речовину, на якій дуже зручно писати.

Тепер, звичайно, папір виготовляють не з бамбукових паростків, а з інших порід дерева і навіть з ганчір’я. Зі старого паперу — макулатури — теж виходить чудовий папір, на якому друкують і дитячі книжки з малюнками, і дорослі — без малюнків, і газети, й зошити, й листівки...

Ось який довгий і важкий шлях пройшла книга, перш ніж стала такою, якою ти бачиш її тепер.

Мине час, ти виростеш і, може, теж напишеш свою книгу. Ми не знаємо, про що вона буде, — про космічні подорожі, про квіти чи про важливе наукове відкриття. Але ми віримо, що це буде дуже потрібна людям і дужо цікава книга.